Четвер, 17.08.2017, 05:38
Вітаю Вас Гість | Реєстрація | Вхід

Бібліотека-філія с.Карпилівка


Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Серпень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
28293031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть наш сайт
Всього відповідей: 88

Друзі сайту




Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія села

ІСТОРІЯ СЕЛА

       Існує серед місцевого населення два перекази про назву села. Одна версія говорить, що село має назву від того, що в навколишніх озерах були коропи (риба); друга говорить про те, що першим поселенцем був чоловік Карпо, від якого і пішла назва Карпилівка. Старожили переказують, що першими поселенцями на місці села були жителі села Кам'янка, яке розташоване біля села Чудель. Місце поселення вони назвали Осово-Градь (осова- осиновий ліс, градь- підвіщене рівне сухе місце).
       Ще в 1850-1870рр. коли жителі села Карпилівка возили ліс на луч до Кам'янки і Чудля, люди даних сіл на запитання: "Звідки приїхали", одержували відповідь:
- З Карпилівки.
- Це з якої Карпилівки? З Осово?
       Перші жителі були переселенці по волі пана з метою освоєння земель, придатних для землеробства.
       Зараз село носить офіційну назву Карпилівка і підпорядковується Карпилівській сільській раді Рокитнівського району Рівненської області.
       Як казку слухають діти розповідь старших про минуле села. Навколо села були непрохідні болота, а селяни належали поміщикові, Вікентію Гришинському, який володів землями і кріпаками Карпилівки і сусідніх сіл: Рудньої Льви, Лопатич, Кисоричі. Три дні на тиждень працювали даремно на пана кріпаки, а коли цей пан заборгував перед казною, населення з землею перейшли другим панам.
       Біля річки Льви добувалась залізна болотна руда, вироблявся деревний вугіль і випалювалося залізо. Там же на Рудні Льві існував молот для кувки заліза. На початку 20 століття ця виплавка припинилася в наслідок поширення дешевого заліза з Кривого Рога.
       В лісі з лучини виробляли смолу, заготовляли тесове дерево для пана. Смолу і дерево возили до Чудля, звідки сплавляли все по Случі до Прип'яті. У 1861 році в час реформи селянам було дано 1760га землі, за яку селяни повинні були платити викуп. 479га було орної. Селяни відмовлялися платити за землю, так як ціни були дуже високі.
       У 1900 році в селі було 1000 душ, а в селян залишилася та ж сама кількість землі. Наділи на двір зменшувались з кожним роком, село було бідне.
       У 1905-1906рр., коли будувалась залізниця Київ-Ковель, значна частина селян ходила на заробітки на "Чугунку".
       Великого лиха для селян принесла Перша світова війна. Всі чоловіки пішли на фронт, де загинуло і було поранено 60 чоловік.
       У 1905 році в селі було відкрито дворічну школу, навчання проводилось російською мовою. Люди не мали змоги навчати дітей, тому населення і надалі залишалося безграмотним.
       Під час революційних подій 1917 року солдати, що приходили з фронту, приносили вісті про скинення царя, поміщиків.
       Селяни захоплювали поміщицьку землю і ліс. В селі в 1922 році встановилась влада панської Польщі. В той час, як за 10 кілометрів на схід від села, люди будували нове життя, вчились жити по-новому.
       Панська Польща встановила свої порядки, кращі ліси і землі були відібрані в громади. Пани та їх прислужники призирливо ставились до українців. В школі навчали польською мовою, говорити українською мовою було заборонено. 
       Санітарно-профілактична робота не велась. Жителі села залишалися жити бідно, дехто ішов на заробітки в ліс, на каменоломні. На річці Льві працював водяний млин, який належав трьом куркулям. Млин міг переробити 5 тонн зерна на добу. Працював він сезонно. Зерна в людей було мало. В селі лише 20% господарства їли круглий рік свій хліб.
       Село в 1933 році нараховувало 400 дворів, в яких проживали 2400 чоловік. Земельні ділянки ще більше здрібніли, не дивлячись на це, руху населення за межі села не було. Люди з надією чекали того часу, коли і до них в село прийде щастя зі сходу. Механік млина розповідала людям, як живуть люди на сході, про необхідність боротьби за возз'єднання з Радянською Україною.
       17 вересня 1939 року настав довгожданий час. В село вступила танкова частина Червоної Армії. Через тиждень в селі відбулися вибори до селянського комітету. Головою обрано Опанасика Тіта Петровича, секретарем Близнюка Михайла Михайловича, землі поміщиків були передані селянам. Після возз'єднання Західної України з Радянською Україною в селі було відкрито українську школу, бібліотеку, медичний пункт. Жителі села вирішили об'єднатися в артіль.
       Від села було послано трьох делегатів в Полтавську область перейняти досвід в організації артілі. Вільно вдихнули повітря люди. Але скоро знову прийшло лихо. Ще до початку Великої Вітчизняної війни, більша половина чоловіків пішла на фронт. За час німецької окупації було спалено німцями і бандитами 10 громадських будівель і 317 жилих, вбито 275 чоловік, вигнано в Німеччину 6 чоловік.
       В районі села діяв партизанський загін, Героя Радянського Союзу Медведєва. Населення села надавало допомогу партизанам продуктами. Партизанами були такі жителі села: Крук Данило Архипович, Кручко Олексій Парфенович та інші.
       На території села перебував легендарний розвідник Герой Радянського Союзу М.Кузнецов, який сам взяв у полон у приміщенні школи 14 фашистів і поліцаїв. Під час визволення Радянської землі від фашистських окупантів відзначилися такі односельці: Мартинюк Кирило Григорович, Попач Федір Сидорович, та інші. Всього 25 чоловік, вони нагородженні орденами та медалями.
       Змінилося наше село. Після війни виникла партійна організація, яка відіграла велику роль в проведенні колективізації і зміцненню колгоспу. Виникла комсомольська організація.
       Колгосп утворено в 1948 році. Першим головою колгоспу був обраний Кисорець Григорій Ілліч. 
       Село радіофіковане та електрифіковане. Існує автобусний зв'язок з райцентром.
       На території села знаходиться Карпилівське ССТ. В селі до послуг жителів: кафе, продовольчий і промисловий магазин, ларки.
       В селі ліквідовано не писемність. В середній школі навчається - 664 учні. В кожну хату листоноша приносить газети та журнали.
       До 1946 року в жителів села не було жодного велосипеда. А зараз по сільській раді нараховуються десятки тракторів, вантажних машин, легкових автомобілів, телевізорів, комп'ютерів і так далі.
        Всі ці досягнення і перетворення, які відбулися в селі, можливі тільки в країні, де народ сам господар, де про нього піклується держава і Уряд.

(Записано від старожилів села: Близнюка Михайла Михайловича, 1898 року народження, Близнюка Сави Михайловича, 1895 року народження, Брички Івана Климовича, 1925 року народження ( який багато років працював секретарем Карпилівської сільської ради))